У вересні 1941 року ванкуверці жили між роботою та тривогою. На корабельню в Північному Ванкувері приходили сотні людей – там збирали судна для союзників, і кожен розумів, що темп ні в якому випадку не можна знижувати. Зарплати росли, місто приваблювало нових робітників, а житло закінчувалося швидше, ніж його встигали будувати. У місті прокидалися ще до світанку: потоки людей їхали на заводи, у порти, на нічні зміни.
Поруч із цим була інша реальність. У районі Пауелл-стріт японсько-канадські родини чекали на рішення уряду й намагалися триматися осторонь чуток, які ширилися містом. Ванкувер відчував, що війна поступово наближається, хоча фронт досі був далеко. Саме на цьому переплетенні буденності, страху й постійної мобілізації тримався Ванкувер восени 1941 року. Далі на vancouveryes.
Корабельні як шанс жити без злиднів
У вересні 1941 року найбільші зміни у Ванкувері відчували працівники суднобудівних заводів. На Burrard Dry Dock у Північному Ванкувері приходили тисячі людей. Корабельні працювали без перерв, бо канадські кораблебудівники збирали транспортні судна для конвоїв, що йшли до Британії. На складах лежали металеві листи, та робітники розрізали їх майже без зупинок. У цехах можна було почути лише гупання молотків і гудіння зварювальних апаратів. Кожен новий корабель був потрібен союзникам, і це відчувалося навіть у буденних розмовах, коли люди стояли в чергах до їдальні.
Попит на робочу силу зростав так швидко, що начальники заводів почали брати на роботу жінок. Багато з них пройшли короткі курси зварювання або клепання й уже через кілька тижнів працювали на рівні з чоловіками. Підлітки також шукали можливості долучитися: вони працювали кур’єрами, тягали деталі, стояли на допоміжних роботах. У місті говорили, що будь-хто, хто хоче працювати, знайде собі роботу хоч за один день. Зарплати нарешті дозволяли родинам купувати більше їжі, одягу й відкладати гроші, хоча ціни на продукти теж повільно зростали.
Через промисловий бум Ванкувер змінювався буквально на очах. Робітники приїжджали з інших провінцій, і житлові райони не встигали розростатися. Будівельні бригади ставили тимчасові будинки, а сім’ї іноді ділили невеликі квартири між кількома родичами. Ба більше, у школах навіть додавали парти, бо дітей ставало дедалі більше. Увечері транспорт був переповненим: люди поверталися з тривалих змін і намагалися хоч трохи відпочити в тиші. У місті постійно щось добудовували або ремонтували, і це створювало відчуття безперервного руху й метушні, яка, звісно, втомлювала ванкуверців.
А втім, для багатьох родин саме ці робочі місця стали шансом пережити війну без злиднів. Хтось нарешті погасив борги, інші зібрали гроші на новий будинок, хоча знайти його було нелегко. Але всі розуміли головне: доки корабельні працюють, у них є стабільний дохід і хоч якась впевненість у завтрашньому дні.
Міська інфраструктура
У вересні 1941 року житло у Ванкувері стало головним клопотом для всіх, хто приїжджав на роботу на суднобудівні заводи або в порти. Квартири розбирали за кілька годин після публікації оголошення. Сім’ї нерідко жили разом з родичами або знайомими, іноді по три-чотири дорослі людини ділили одну кімнату. На вулицях Пойнт Грей і Маунт-Плезант можна було побачити невеликі дерев’яні будинки, де в кожному підвалі вже хтось спав на тимчасовому ліжку. Робітники навіть розповідали, що інколи переїжджали по кілька разів на рік, бо власники підіймали оренду чи хотіли здати кімнату іншим.
Будівельні компанії працювали майже без зупинок. У Північному Ванкувері з’явилися цілі ряди тимчасових будинків для працівників Burrard Dry Dock. Такі квартали збирали дуже швидко: привозили вже готові панелі, і бригади ставили їх за кілька днів. Ці будинки були невеликими, з тонкими стінами, але вони давали дах над головою тим, хто приїхав з Альберти, Саскачевану або з острова Ванкувер. Деякі родини отримали житло в нових муніципальних проєктах, які розширювалися саме тоді, коли місто почало задихатися від кількості приїжджих.
У школах класи переповнювалися так само швидко, як і квартири. Учителі ставили додаткові столи, а діти інколи сиділи на складаних стільцях біля стін. Нові учні приїжджали майже щодня, тому адміністрації доводилося відкривати тимчасові класи в спортзалах. У лікарнях відчувалося таке саме навантаження: черги до лікарів збільшилися, медсестрам доводилося брати більше змін, а деякі клініки працювали довше, ніж раніше.
Транспорт теж тримав удар. Автобуси й трамваї наповнювалися ще до ранкового піка, бо робітники їхали на свої зміни у різні години. Люди часто стояли по всьому салону, і водії просили пасажирів рухатися далі, хоча місця майже не залишалося. На деяких маршрутах додали додаткові рейси, але вони лише трохи зменшили наплив.
Соціальні зміни та роль жінок
Коли чоловіків забирали на фронт, у Ванкувері все більше жінок виходили на роботу. На корабельнях Burrard Dry Dock працювали зварниці, клепальниці й контролерки якості. Поруч із ними стояли підлітки, яких брали учнями в майстерні та на допоміжні роботи. Щодня сотні жінок приходили на зміну в комбінезонах і важких черевиках, хоча ще кілька років до війни більшість із них навіть не уявляла себе на таких посадах.
Попри повну зайнятість, удома на них чекало звичне господарство. Вони готували, доглядали за дітьми й намагалися встигнути все, що раніше робили вдвох із чоловіками. Дехто прокидався до світанку, щоб зібрати дітей до школи, відпрацювати свою зміну на корабельні й повернутися додому лише пізно ввечері. У таких умовах у багатьох родинах з’являлися нові правила: старші діти брали на себе деякі обов’язки й доглядали за молодшими, а сусіди допомагали одне одному з побутом.
Через це в місті поступово з’являлися інші уявлення про жіночу працю. Ванкуверки, які пройшли навчання на виробництві, почувалися впевненіше, адже вміли працювати зі складним обладнанням і отримували стабільну зарплату. Саме так у місті формувалося покоління жінок, для яких оплачувана робота стала звичним явищем. Після війни багато хто з них уже не хотів повертатися до старої моделі життя.
Цивільна мобілізація
У Ванкувері мешканці активно долучалися до всього, що могло підтримати фронт. Волонтери збирали теплі речі для військових, організовували акції зі збору брухту та гуми, допомагали в госпіталях. По всьому місту проводилися ярмарки та зустрічі, на яких продавали військові облігації. У багатьох школах діти приносили газети й металеві банки, бо вірили, що їхній внесок теж важливий.
Тим часом робітники на заводах вступали до профспілок, де намагалися захистити їхні права під час високої інтенсивності виробництва. У цей час багато фахівців працювали понаднормово, тож профспілки боролися за безпечні умови та чесну оплату. Переговори проходили непросто, але робітники не хотіли допустити зривів виробництва, адже знали, що кожне збудоване судно мало значення для тих, хто зараз на війні.
Поряд із цим у місті регулярно організовували зустрічі для сімей військових. Психологи та медсестри проводили бесіди, преса публікувала історії про місцевих солдатів, а на радіо регулярно звучали звернення, які підтримували дух мешканців. Так жителі Ванкувера намагалися триматися разом і не втрачали віри в те, що війна завершиться перемогою.
Чого боялися ванкуверці?
У перші місяці війни багато ванкуверців боялися нападу з Тихого океану. Люди уважно стежили за новинами про бої біля Гонконгу й Перл-Гарбору, а узбережжя патрулювали добровольці. У школах проводили тренування на випадок авіанальоту, хоча більшість дітей не розуміла, наскільки реальна загроза.
Особливо напруженим було становище японсько-канадської громади. Чимало сімей жили в районі Страткони та на узбережжі, де рибалки працювали поколіннями. Після початку війни вони зіткнулися з підозрами, обшуками та першими адміністративними обмеженнями. Деяких чоловіків затримували «для перевірки», а бізнеси втрачали клієнтів. Однак, родини намагалися зберігати звичне життя, хоч кожен день приносив нову невизначеність.
Було й таке, що дехто звинувачував приїжджих робітників у зростанні цін, інші сварилися через дефіцит товарів і довгі черги. Водночас багато спільнот намагалися підтримувати одне одного. Наприклад, сусідські комітети допомагали з продуктами, а церковні групи збирали кошти для родин, які залишилися без доходу.
Джерела:
- https://www.cnv.org/Parks-Recreation/The-Shipyards/About-The-Shipyards
- https://monova.ca/north-vancouvers-wartime-shipbuilding-waterfront/
- https://www.coquitlamheritage.ca/our-blog/vancouver-ship-building
- https://www.nsnews.com/in-the-community/time-traveller-second-world-war-forces-north-van-shipbuilding-boom-5920398
- https://scoutmagazine.ca/how-1000-vancouver-women-fought-world-war-ii-from-the-north-shore
- https://britishcolumbiahistory.ca/sections/periods/World_War_II/Burrard_Shipyards.html