У 20 столітті база RCAF Station Jericho Beach була однією з головних військових точок Ванкувера. Гідролітаки щодня патрулювали Тихий океан, а льотчики й техніки ремонтували літаки й готували рейди. Новини про бої біля Гонконгу і Перл-Гарбору тримали місто в тривозі, а родини військових підтримували фронт волонтерством, збирали метал, теплі речі й гроші. Діти ходили до переповнених шкіл, жінки працювали на корабельнях, а підлітки допомагали з доставленням. Тим часом саме Jericho Beach визначала ритм життя міста, і кожен день на базі відображав, як війна доходила до берегів Тихого океану. Далі на vancouveryes.
Історія створення
У 1920 році на узбережжі Ванкувера відкрили Vancouver Air Station. Тут розташовувалися гідролітаки, а персонал займався патрулюванням узбережжя й річок. Льотчики стежили за морськими маршрутами, перевіряли рибальські райони й контролювали контрабандні перевезення. Станція забезпечувала транспорт у віддалені поселення Британської Колумбії, доставляла пошту, медикаменти й вантажі.
У перші роки персонал складався з невеликого числа льотчиків і механіків. Літаки базувалися на воді, їх регулярно ремонтували в доках і майстернях. З’являлися перші навчальні програми, де нові льотчики опановували керування гідролітаками й навички спостереження за морем.
До середини тридцятих років станція перейшла під контроль Королівських канадських ВПС (RCAF). Тут формували перші ескадрильї, зокрема No. 4 і No. 6 Squadron, які готувалися до патрульних і оборонних завдань. Льотчики отримували обладнання для розвідки, тренувалися в спостереженні за підозрілими об’єктами й навчалися координувати дії з іншими військовими пунктами на західному узбережжі.
Jericho Beach ставала все важливішою точкою: сюди надходили нові літаки, тут розширювали майстерні, облаштовували казарми для персоналу тощо. Кожен день відображав ритм життя станції – ремонт, тренування, рейди й спостереження, які визначали безпеку узбережжя та роль бази в цілому регіоні.
Підрозділи 1941 року
У 1941 році на Jericho Beach базувалися кілька ескадрилей, серед яких основними були No. 4 Squadron і No. 6 Squadron. Як уже зазначалося, льотчики виконували щоденні патрулі, навчальні польоти та розвідувальні операції над Тихим океаном. На базі використовували різні типи гідролітаків, кожен із яких мав своє призначення. Наприклад, Supermarine Stranraer здійснював довгі патрульні рейди, що тривали по кілька годин, і спостерігав за рухом кораблів у віддалених районах узбережжя. Тоді як Blackburn Shark застосовували для коротких розвідувальних польотів, навчання екіпажів і випробування нових тактик спостереження. Canadian Vickers Vancouver виконували транспортні завдання: доставляли пошту, вантажі, запчастини й обладнання між базами й допомагали в спостереженні за морем.
Крім того, кожен літак щодня перевірявся. Механіки оглядали двигуни, крила, гідросистеми та паливні баки, а у майстернях проводили капітальний ремонт після польотів. Екіпажі відпрацьовували зльоти й посадки на воду, тренували точність спостереження й передачі сигналів на командний пункт. Також льотчики вчилися координувати дії між літаками, взаємодіяти з патрульними човнами й вести зв’язок із Western Air Command, отримуючи й передаючи важливі повідомлення про рух кораблів і підозрілі об’єкти.
Варто зазначити, що на базу регулярно прибували нові кадри – молоді льотчики й техніки, яких швидко інтегрували в роботу ескадрилей. І їх не лише навчали керувати літаками, але й розповідали як ремонтувати двигуни та обладнання, виконувати патрульні завдання та що робити в надзвичайних ситуаціях. Загалом персонал Jericho Beach складався зі льотчиків, механіків, техніків, обслуговчого складу й адміністрації, і щодня тут кипіла робота. Літаки виходили на рейди кілька разів на день, екіпажі відпрацьовували нові маршрути, а майстерні працювали до пізнього вечора, готуючи літаки для наступного польоту. Така організація гарантувала постійну готовність станції й безпеку узбережжя Ванкувера у найнапруженіший період Другої світової війни.
Роль у прибережній обороні
Окрім патрульних рейдів, про які ми говорили вище, на базі виконували пошуково-рятувальні операції. Якщо літак або човен потрапляли в біду, екіпажі одразу відправлялися на допомогу. Така робота тримала персонал у постійній готовності. Одночасно це впливало на життя навколо бази: ванкуверці бачили літаки, що злітали на ранкові рейди, чули стукіт двигунів у доках і знали, що безпека узбережжя залежить від роботи цієї станції.
Життя на базі
Льотчики, механіки та обслуговчий персонал виконували абсолютно різну роботу. Льотчики щодня перевіряли літаки, відпрацьовували зльоти й посадки на воду, а техніки ремонтували двигуни, кріплення та гідравлічні системи. Обслуговчий склад стежив за постачанням пального, запчастин, боєприпасів і допоміжного обладнання, щоб гідролітаки завжди були готові до патрулів.
Окрім цього, база тісно взаємодіяла з містом: ванкуверські транспортні компанії возили персонал і вантажі, магазини й склади постачали продукти та матеріали, а медичні установи допомагали у випадках травм і хвороб. Волонтери, які приходили від сусідніх громад, приносили теплі речі, одяг, медикаменти і їжу для родин персоналу. Навколишні райони відчували постійний рух, адже вулиці здавалися занадто метушливими, житлові будинки переповнювалися гостями та родичами військових, а в місто надходила нова робоча сила для бази та суміжних служб. Кожен день на Jericho Beach визначав ритм життя районів: шум двигунів, стукіт у майстернях і постійний рух машин нагадували про військову присутність і важливість станції для безпеки узбережжя.
Мобілізація та підтримка під час війни
Варто почати з того, що авіабаза на Jericho Beach у воєнні роки працювала в режимі постійної мобілізації. Тут безперервно готували нових пілотів, механіків та навігаційних спеціалістів. Навчання проходило за інтенсивним графіком: ранні підйоми, багатогодинні патрульні вильоти над узбережжям, постійні тренувальні рейди та ретельні технічні огляди гідролітаків. Екіпажі відпрацьовували злагоджену роботу навіть у складних погодних умовах.
Важливу роль у функціонуванні бази відігравала й цивільна спільнота. Родини військових та мешканці Ванкувера активно включилися в підтримку фронту й особового складу. Містяни організовували масштабні збори брухту для виробництва озброєння, передавали теплі речі, продукти та кошти. Жінки створювали волонтерські комітети, які шили одяг, пакували продовольчі набори, допомагали на кухнях і виконували адміністративну роботу для персоналу бази. Завдяки цій взаємодії військові отримували не лише матеріальну, а й моральну підтримку, що була надзвичайно важливою в умовах воєнного часу.
Післявоєнна доля військової бази
У 1969 році RCAF Station Jericho Beach закрили. Територія бази була передана місту Ванкувер. Частину колишніх казарм і майстерень демонтували, а на відкритих ділянках облаштували Jericho Park. Тут з’явилися прогулянкові доріжки, зелена зона для відпочинку й місця для пікніків, а на березі ще й відкрили вітрильний центр. Колишні ангари для гідролітаків перетворили на стоянки яхт і навчальні класи для морських шкіл.
Меморіальні дошки та пам’ятні знаки на території колишньої бази нагадують, яку ключову роль Jericho Beach відіграла в прибережній обороні під час Другої світової війни. Саме тут у 1940–1945 роках працювали льотчики, техніки й обслуговчий персонал, чиї щоденні чергування, патрулювання та нічні тривоги стали частиною історії Ванкувера.
Що найголовніше, сьогодні містяни та гості продовжують приходити на це місце – прогулюються серед залишків старих доків, роздивляються берегові споруди й уявляють, як колись над водою здіймалися гідролітаки, що вирушали на черговий рейд над Тихим океаном.
Джерела:
- https://jsca.bc.ca/2019/11/11/november-11-remember-the-jericho-beach-air-station-2
- https://jsca.bc.ca/2015/11/07/remembering-the-jericho-beach-air-station
- https://placesthatmatter.ca/location/jericho-arts-centre
- https://www.navalreview.ca/wp-content/uploads/CNR_pdf_full/cnr_vol11_2.pdf
- https://www.canadianoutrigger.ca/wp-content/uploads/2021/01/The-Jericho-Legacy-Latest.pdf