Жінки Канади під час Другої світової війни стали невіддільною частиною боротьби, оскільки цей період був трансформаційним для кожної людини. Країна вимагала максимальної віддачі від цивільного населення, тому роль жінок у ванкуверському суспільстві кардинально змінилася. Канада потребувала, щоб жінки долучилися до підтримки воєнних зусиль – як вдома, так і на роботах, на яких раніше традиційно працювали чоловіки, та навіть у лавах армії. Ванкуверські жінки з ентузіазмом прийняли нові обов’язки й активно долучилися до успіху Канадської кампанії перемоги. Далі на vancouveryes.
Діяльність жінок у період війни
Під час війни багато жінок почали працювати на цивільних посадах, які раніше займали чоловіки. У Ванкувері навіть з’явилася своя версія “Розі-Клепальниці” – символічної робітниці, яка трудилася на заводах задля підтримки воєнних зусиль. Жінки працювали поруч із чоловіками на заводах, авіабазах і фермах. Вони виготовляли деталі для кораблів і літаків, а також різноманітні боєприпаси. Жінки керували автобусами, таксі й трамваями. Такий рівень участі був безпрецедентним для Канади – безліч ванкуверських жінок довели, що мають навички, силу та здатність виконувати обов’язки, яких зазвичай не робили. Також під час війни жінки розширили свою благодійну діяльність, зосередившись на підтримці військових зусиль. Вони в’язали шкарпетки, шарфи та рукавиці, готували посилки для канадців за кордоном, збирали матеріали для кампаній збору брухту та допомагали тим, хто постраждав від війни. Вони забезпечували їх одягом, створювали центри для біженців. Крім того, аби впоратися з дефіцитом у воєнний час, жінки стали справжніми віртуозами економії. Шили одяг власноруч (іноді навіть використовували старі парашути, щоб зробити весільну сукню), створювали “Сади перемоги”, чим забезпечували свої родини та громади необхідними фруктами й овочами.
Багато ванкуверських жінок прагнули взяти активну участь у війні й вимагали від уряду створення військових організацій для жінок. У 1941-1942 роках військові сили Канади назавжди змінилися, оскільки були створені жіночі підрозділи. Вперше в історії жінки отримали змогу служити Канаді в уніформі, їх було понад 50 тисяч. Більшість з них служили в зонах, де потрапляли під обстріли ворога.
Участь жінок у війні – величезне надбання для Канади
Колективний досвід та досягнення жінок і чоловіків Ванкувера під час величезних випробувань Другої світової війни сформували для країни величезне надбання, яке залишатиметься важливою частиною її майбутнього.
До прикладу, програма “Канада пам’ятає” Ветеранської служби Канади закликає всіх дізнаватися про жертви й досягнення тих, хто служив і в часи війни, і в період миру. Також вона запрошує канадців долучатися до заходів пам’яті загиблих, які допоможуть зберегти цю частину історії в пам’яті людей ще на довгі роки.
Історія пірса Burrard Dry Dock перед та під час війни
Пірс Burrard Dry Dock (BDD), що розташований біля підніжжя Лонсдейла у Ванкувері, є символом історії суднобудування міста. Проте саме він нагадує жителям про величезний внесок місцевих жінок, який вони зробили під час Другої світової війни. Працівники Burrard Dry Dock, спочатку їх називали корабельнями Воллеса (Wallace Shipyards), розпочали свою скромну діяльність у 1894 році. Це був бізнес, яким самотужки займався Альфред Воллес у своєму задньому дворі. Спершу він отримав контракт – виготовлення рятувальних човнів для Канадської Тихоокеанської залізниці – і мав лише одного помічника, свою дружину. У 1906 році він переніс свою діяльність до Ванкувера на північний берег затоки Буррард, де, наперекір руйнівній пожежі в 1911 році, бізнес почав зростати. У 1921 році корабельні Воллеса були перейменовані на компанію Burrard Dry Dock. Після смерті Альфреда в 1929 році бізнес перейшов до його сина Кларенса.
До початку війни діяльність компанії зосереджувалася переважно на ремонті суден, з періодичним будівництвом невеликих океанських плавучих засобів. Одним із найвідоміших кораблів, побудованих на Burrard Dry Dock, став St. Roch у 1928 році – патрульне судно Арктики Королівської канадської кінної поліції, яке нині є центральним експонатом Морського музею Ванкувера. Під час війни (1939-1945) компанія Burrard Dry Dock значно розширилася, додавши до початкової Північної верфі ще й Південну. Разом у цей період було побудовано 109 кораблів. У співпраці з сусіднім North Van Ship Repairs вони виготовили приблизно третину канадських військових суден часів Другої світової війни. Також у цей період значно зросла кількість робітників (14 000 осіб).
Як жінки працювали на пірсі?
Щомісячно, з липня 1942 року по вересень 1945 року, публікувалася корпоративна газета Wallace Shipbuilder для працівників Burrard Dry Dock. Це видання давало цінну інформацію про період стрімкого зростання та виробництва під час війни, а також про можливості для жінок-працівниць. Перші жінки прийшли на Північну та Південну корабельні у вересні 1942 року. За словами в статті газети Wallace Shipbuilder, майстри та робітники верфей були не дуже вражені й холодно прийняли цих жінок у чоловічий світ. Уявіть, як це було… Потрапити в таку ситуацію неабияк неприємно! Але ці жінки засукали рукава й взялися до роботи, швидко здобувши повагу своїх чоловіків-колег відданою працею та стійкістю.
Навесні 1944 року на верфях працювало вже 1 000 жінок, які брали безпосередню участь у будівництві кораблів. Їх не обмежували лише офісними чи простими прибиральними завданнями – вони проявляли свої здібності у точній роботі на електротехнічних, металообробних та машинних майстернях. Вони нарівні з чоловіками працювали у цехах трубопроводів, листового металу й ковальських майстернях, виконуючи обов’язки корабелів, помічниць свердлувальників, зварювальників, пальників і заклепників.
Жінки також працювали у сталевому цеху й майстерні виготовлення шаблонів, виконували обов’язки на токарних верстатах, водили вантажівки, обгортали труби ізоляцією та прибирали корпуси.
Під час війни жінки у робочій силі вперше відчули рівність. На Burrard Dry Dock вони отримували таку ж зарплату, як і чоловіки, а також мали доступ до тих самих медичних та житлових пільг. Проте ця рівність у працевлаштуванні була недовговічною. Після закінчення війни жінок з Burrard Dry Dock змусили звільнити свої місця на корабельнях, щоб їх могли зайняти чоловіки, які повернулися з військової служби. Коли під час війни чоловіків значно бракувало, компанії охоче будували окремі приміщення для жінок (туалети та роздягальні), щоб прийняти нових працівниць. Однак після війни такі роботодавці, як Кларенс Воллес, стверджували, що підтримувати окремі приміщення для жінок буде неможливо, дорого та незручно. Ба більше, жінки, які залишалися працювати, часто піддавалися суспільній критиці з боку як чоловіків, так і жінок. Їх ображали за те, що вони нібито “відбирають” роботу в працездатних чоловіків. Післявоєнне суспільство дало їм зрозуміти: “Окей, дами, дякуємо за участь, але війна закінчилася – час повертатися на кухню!” Для когось це, можливо, було прийнятно, але для багатьох такий досвід став поштовхом до прагнення чогось більшого. Адже саме тоді жінки усвідомили всю силу та міць свого єства.